«Гра долі» — завершення 5-го сезону
Навесні 2010 року фільм «Богдан Хмельницький» із серіалу «Гра долі» показали у Червоній залі Будинку кіно. Це була повноцінна двохгодинна, двохсерійна картина, яку глядач сприйняв на єдиному подиху. А ми перед тим хвилювалися: як може одна-однісінька актриса Наталка Сопіт втримати увагу глядача впродовж майже двох годин? Наталка втримала! Вона легко перетворювалася із Гелени в Ганну Сомко, з Богдана Хмельницького у Чарторийського. І їй вірив глядач. Успіх цієї прем’єри був очікуваним – і ми дуже тіштлися. 5-й рік існування серіалу — про «Гру долі» вже багато писали в українській пресі. І серіал демонструвавли на численних загальнонаціальних та регіональних телеканалах. Нас стали помічати освітяни. Дзвонили на студію, просили надіслати DVD-диски для показу фільмів на уроках в школах, в ліцеях і в училищах. Заради цього варто було впиратися і продовжувати працювати. Цей рік ми присвятили промоції і написанню нових сценаріїв. Головна редакторка газети «День» Лариса Івшина, яка була на прем’єрі «Богдана Хмельницького», познайомила нас з Університетом «Острозька акдемія», куди ми привезли цей фільм для студентсва. Потім були покази у Львіській Політехніці, у Чернівецькому університеті, в Чернігівському педагогічному університеті. Школи, бібліотеки, музеї – в цьому також є наша місія. Бо українського кіна все ще бракувало в українському медіа просторі. В 2010 році в нашому сценарному портфелі лежало чотири готових сценарії для Криму – Волошин, Чехов, Айвазовський і Грін – і у кожного ми знайшли те, що єднало їх з культурою України. А ще ми мріяли зняти фільм про повну біографію Тараса Шевченка. Написали сценарій на 20 частин, підготували список локацій: в Україні, в Росії, в Казахстані – там, де бував Тарас Шевченко. Ми вже готувалися до зйомок і навіть купили квитки до Пітера, щоб ознайомитися з помешканням Шевченка в Академії мистецтв. Ми вірили, що криза минеться – і знову будемо знімати «Гру долі». Хто б міг тоді подумати, що ми зможемо повернутися до цього проєкту тільки в 2024 році, коли локації в сусідній країні-агресорці стали вже недоступними. Про Крим – ще мріємо. А про Тараса Шевченка – трохи хгодом… Хоча зйомки ми розпочали вже взмку 2010 року. Але один-єдиний знімальний день взимку в Білій Церкві залишивася в історії, як фото-тизер.
